Родіон Кудряшов: «Ми - Робін Гуди ХХІ століття»

     Герой Newsgerrig.com боєць-доброволець, уболівальник футбольного клубу «Дніпро» (Дніпропетровськ) розповів свою історію про війну на Донбасі та захист Маріуполя.
 
          Рік тому 10-15 лютого 22-річний заступник командира розвідувальної роти добровольчого полку «Азов» Родіон Кудряшов командував наступальною Широкинською операцією на сході України. Її метою було захистити мирних жителів Маріуполя від проросійських бойовиків!
 
«Азов», який на 60-70% складається з футбольних фанатів, ще у червні 2014-го року звільнив Маріуполь від сепаратистів і з того часу діяв у секторі М. Це одна з найбільш нервових точок усієї лінії фронту. Для Росії місто, де зосереджений порт і металургійні заводи, було одним із найважливіших. Тому ворог робив численні спроби знову захопити його. Вчергове це сталося в січні 2015 року, коли сепаратисти з «градів» обстріляли Східний район Маріуполя. Серед мирного населення було багато вбитих і поранених. І тоді керівництво полку «Азов» вирішило відсунути далі на схід лінію фронту, аби бойовики не обстрілювали місто з важкої артилерії. 
 
Наприкінці січня бійці «Азову» почали готуватися до масштабної Широкинської операції. Розвідувально-диверсійна частина під керівництвом Родіона провела ретельну розвідку від Маріуполя до Широкиного. І з 10-го лютого «Азов» один за одним захопив Павлопіль, Комінтернове, Лебединське і зайшов у Широкине. Бійці повністю взяли під контроль курортне містечко.
 
Але ворог не збирався так легко здаватися. І 14-го лютого 2015 року відбувся наймасштабніший бій під Маріуполем. Керував ним футбольний ультрас «Дніпра» з позивним Радік.
 
Бої за Маріуполь. Широкине.
 
Коли 14 лютого розпочався наступ ворога від Новоазовська вбік Широкиного, щоб вибити нас з домінантних позицій, взвод (45 осіб) під моїм керівництвом знаходився на самій висоті. Як  розвідувальна група ми базувалися на передовій. О 6-й ранку вдарили перші залпи російських «Градів», які повністю зруйнували наші укріплення.  Ми відійшли на заздалегідь підготовлені позиції і дали ворогу дуже потужний бій. Ситуація була вкрай напружена: з обох сторін щільно працювала важка артилерія, міномети, гаубиці.  
 
Крайній блокпост до населеного пункту с.Павлополь. Початок Широкинської наступальної операції. Розвід-деверсійна рота Родіона вирушила на завдання. Фото: Особистий архів Родіона Кудряшова
 
Мапа Східної України. Ситуація станом на 14 лютого 2015 року, коли російські та сепаратистські формування вели наступ у Широкиному, поблизу Маріуполя. Фото: РНБО
 
У Широкиному був дуже серйозний танковий бій: три ворожі танки заїхали в місто - два з прапорами «ДНР», один з прапором Росії, за ними машина піхоти. Ми ввійшли в бойовий контакт із противником: дистанція була близько 20-30 метрів, ми фактично бачили нашого ворога в обличчя, чули, як вони розмовляють.
 
Два наші танки підбили з протитанкової гармати. Ми своєю чергою знищили два ворожі танки, машини піхоти і КрАЗ. Реальний бій тривав 3 дні, і весь цей час хлопці сиділи в окопах, а це місяць лютий, холодно, мокро, бруд навколо. Але ми вистояли і відбили бойовиків! 
 
Визвольна операція у Широкиному. Бійці полку Азов. Фото: Особистий архів Френка Хоррігана
 
У цьому бою нам дуже допомогла згуртованість. Більшість азовців - ультрас, і ми раніше групами ходили на стадіон, добре знали один одного. Коли прийшли на війну, у нас була спільна ідея, адже розуміли, що й для чого робимо. Допомагали один одному, ділилися останнім, були як одна сім'я.
 
Широкинська операція. Бійці Азову у Широкиному. Фото: Особистий архів Френка Хоррігана
 
У Широкиному також було багато ситуацій, коли якась вища сила допомагала нам. Уявіть, ворожий танк повним ходом переїхав машину, у якій знаходився наш боєць. Йому дуже пощастило: завдяки високій швидкості танк перескочив машину, інакше би ситуація закінчилася трагічно. Хлопець вижив, у нього все добре, проходить лікування і скоро приєднається до наших лав, боротиметься й надалі за Україну.
 
Широкинська операція. Бійці Азову у Широкиному. Фото: Особистий архів Френка Хоррігана
 
На жаль, у Широкинській операції загинули семеро бійців «Азову», зокрема й один хлопець з мого підрозділу – дніпрянин Рома «Бенч». У ворога були значно більші втрати – до сотні загиблих. Успішна операція дозволила відвести лінію вогню від Маріуполя. І відтоді місто не зазнало жодного обстрілу. «Азов» разом з іншими добровольчими батальйонами успішно контролює територію, захищаючи підходи до портового міста.
 
Зруйнований дім у Широкиному. Фото: Особистий архів Френка Хоррігана      
 
Бойова машина піхоти у Широкиному. Фото: Особистий архів Френка Хоррігана
 
          Загалом за 1,5 року «Азов» й інші добровольчі підрозділи домоглися великих успіхів у секторі М. Відвоювання Широкине стало чи не єдиною успішною наступальною операцією, а звільнення Маріуполя (в червні 2014 року) – важливою тактичною перемогою наших військових. Бої за Донецький аеропорт, Піски, Дебальцеве, Іловайськ, Мар’їнку, що були частиною масштабної операції зі звільнення Донецька, програно частково або повністю українською стороною. Все, що Україна виграла, – це Маріуполь завдяки добровольцям.
 
Об'єднання фанатів у добровольчий полк АЗОВ
 
          Радік прийшов у «Азов» не випадково. Навесні-влітку 2014-го року в цей полк записалися добровольцями багато його друзів – фанати футбольних клубів «Дніпро», «Динамо» та «Металіст». Під час Майдану ультрас усіх українських команд одні з перших відреагували на події у країні і вийшли на захист мирних жителів, виступаючи проти свавілля влади й міліції. До того ж ультрас пішли на безпрецедентний крок! У лютому 2014 року лідери офіційно оголосили про перемир’я між ворожими клубами, яке триває й донині! 
 
За футбольну команду «Дніпро» Родіон почав уболівати ще в дитинстві. У 2005 році долучився до фанатського руху. 
 
Наш фан-клуб –  це хороша компанія, справжні патріоти, які люблять країну, ведуть здоровий спосіб життя і займаються спортом.
 
До Майдану дніпряни традиційно ворогували з харків'янами. «Металіст» - «Дніпро» дійсно одне з найбільш видовищних і найжорсткіших протистоянь. Кожен матч був принциповим, ненависть уболівальників зашкалювала. У Дніпропетровську міліція перекривала вулиці, забороняли продавати алкоголь. На трибунах ми розгортали банери, влаштовували файєр-шоу, усе це під бій барабанів – було дуже видовищно.
    
Родіон під час матчу ФК Метліст - ФК Дніпро у Харкові 27 вересня 2015 року. Фото: Архів Родіона Кудряшова
 
Поза стадіоном ми з харків'янами часто перетиналися в бійках. Але потрібно розуміти, що для нас це лише спорт, це ми так по-чоловічому з'ясовували стосунки. Перемогти суперника в рівному бою, 20 на 20 осіб – це було справою честі.
 
Примирення ворогів 
 
Коли я та інші дніпряни приїхали в підготовчий табір «Азова», ми опинилися пліч-о-пліч із хлопцями з Харкова, які теж прибули своєю групою. Звичайно, ставлення до харків'ян було вже більш лояльним, але певний дискомфорт усе-таки існував. Спочатку навіть трохи уникали один одного, адже ще недавно билися поза стадіоном. Але з кожним днем, з кожним разом, з кожною бойовою ситуацією ми спілкувалися все ближче. Нині у нас дружні стосунки, нас об'єднує не тільки ідея, а й полк, наша спільна справа. Це переросло в товариство, братство, яке ми створили і яке хочемо далі продовжувати.
 
Азовці в Урзуфі поряд з Азовським морем у Донецькій області. Фото: Архів Родіона Кудряшова
 
Усіх фанатів сьогодні поєднала країна, патріотичні погляди, і ми розуміємо, що наші конфронтації повинні відійти в сторону. Ми хотіли, щоб уся Україна побачила, як найзавзятіші вороги можуть згуртуватися заради вищої мети – єдиної України. Ми хочемо, щоб на її суверенітет і незалежність ніхто не зазіхав! Тож «Азов» діє як одна команда, одне ціле, одна сім'я.
 
Радік. Бойовий шлях
 
          За 1,5 року служби в «Азові» Родіон побував у найгарячіших точках на Донбасі. Його першим боєм стала зачистка і звільнення Мар'їнки (під Донецьком) 4 липня 2014 року. Потім під Іловайськом азовці допомагали вийти нашим воїнам з оточення. Надалі Радік брав участь в оборонних операціях під Маріуполем.
 
У мене такий перехідний вік, деякі проводять його в університеті, а я на війні. Бачив, як люди вмирають. За ці два роки я багато чого дізнався, став більш відповідальним. У мене в підпорядкуванні в РДЧ було 95 осіб.
 
 
Визвольна операція у Широкиному. Фото: Особистий архів Френка Хоррігана
 
Найстрашніше – це привозити матерям загиблих хлопців. У бою, звичайно, дуже страшно. Але доводиться переступати через себе і йти вперед. Страшно завжди, страшно жити – від цього можна померти (жартує).
 
Зразком для мене є насамперед наш підрозділ. Адже ніхто не вірив, що ми станемо сильним військовим підрозділом. Хлопці з вулиці, які ходили на футбол, билися, вчилися в університетах, за дуже короткий термін стали добре навченими бійцями, офіцерами. Я знаю, що ми можемо стати кращими фахівцями у сфері економіки, політики, тому що вмотивовані, готові вчитися й розвиватися.
 
«Ми - Робін Гуди ХХІ століття»
 
Я хотів стати юристом, вчився на 4-му курсі в університеті Дніпропетровська, був звичайним фанатом, ходив на футбол, займався спортом. Після Майдану взяв академвідпустку і пішов на війну. Коли повернувся додому, довчився і став магістром. Тепер я дипломований юрист. Але вже не планую стати адвокатом, як хотів раніше. Нині весь свій час приділяю Цивільному корпусу «Азов» у Дніпропетровську. І знання Конституції України, юриспруденції дуже допомагають мені в громадській роботі. 
 
Голова організації "Цивільний корпус Азов" Родіон Кудряшов. Фото: Цивільний корпус Азов
 
Команда фанатів ФК Дніпро на турнірі з футзалу ". Родіон (у центрі) разом зі своїми друзями. Фото: Архів Родіона Кудряшова
 
Ми – Робін Гуди ХХ століття, робимо хороші справи, навзамін нічого не просимо. 
 
          Зараз Родіон Кудряшов є головою Цивільного корпусу «Азов», що базується у Дніпропетровську. Він та його друзі посіли своє місце в міському штаті освіти Дніпропетровська, відповідають за патріотичне виховання молоді. Азовці розраховують зібрати навколо себе як намога більше , щоб поширити українське націоналістично-корінне, те що було занедбане у радянські часи. Хлопці проводять лекції, заняття з довоєнної підготовки, багато спілкуються зі школярами й студентами, популяризують спорт, відкривають безкоштовні секції, проводять спортивні заходи. Таким чином вони займають активну позицію в житті рідного міста.
 

Активісти "Цивільного корпусу АЗОВ Дніпропетровськ" у Дніпропетровській школі № 62 проводять  черговий Урок мужності. Фото: Цивільний корпус Азов

Школа № 84.  Учні мали змогу поспілкуватися з бійцями АЗОВу про війну та громадську діяльність, подивитися на макети полкової зброї. Фото: Цивільний корпус Азов

Наразі «Азов» виконує функцію сторожів на сході України. Ми охороняємо спокій мирних людей, але від цього глобально мало що залежить. В основному всі перемоги, всі поразки вирішуються в Києві, як правило, не на користь України. І розуміємо, якщо хочемо щось змінити, не варто залишатися просто сторожами. Ми в жодному разі не відмовляємося захищати Україну. Але й у політичному напрямку багато зможемо зробити, якщо вдасться прийти до влади і стати у керма країни.
 
Я мрію, щоб ця війна закінчилася. Безумовно, тільки нашою перемогою. Війна забрала багато здоров'я, багато товаришів, багато друзів не тільки моїх з Дніпропетровська, але й з інших міст.
Хочеться, щоб це все не було даремно, щоб люди нарешті задумалися про те, що відбувається навколо, відрізняли брехню від правди, розуміли, де здоровий глузд, любили свою країну і насамперед були незалежними.
 
          Інтерв'ю підготувала Ольга Пригорова, журналіст, Київ.
 
 
Section: