Михайло Григорук: Моєю зброєю є слово, і це слово я хочу донести до всіх українців

64-тирічний  пенсіонер з Вінниці головний твір свого життя «Україна післячорнобильська» пише вже 30 років і прагне, щоб його книгу прочитали українці в усьому світі.

          До того, як починати писати новітню історію України Михайло працював  інженером-конструктором. Сам народний письменник родом з-під Вінниці, народився в селі Пеньківка. «Де тече річка Згар. З однієї сторони ліс, з іншої – ліс, і так він тягнеться звідсіля аж до Карпат» - розповідає Михайло про свою маленьку батьківщину. Закінчив спочатку технічне училище в Києві, потім Вінницький політехнічний інститут. У науково-дослідному інституті Михайло працював значну частину свого життя, у «Поштовому ящику» конструктором. (Частина робіт інституту виконувалась за спеціальними темами для військових підприємств, відомих на той час як “Почтовый ящик“, - ред.) потім останні роки перед пенсією – у Обленерго. Вже 3 роки Михайло на пенсії.

«Я зовсім не гуманітарій, технар. Але раптом у 1983 році мені захотілося написати оповідання. Я взявся і написав. Я вже і не пам’ятаю, як воно зветься (сміється).  В мене з’явилася потреба писати. В голові з’являється думка, вона ходить-бродить, аж поки я її не викладу на папір. І все, потім я про неї забуваю. Потім інша думка, і знову пишу. Так я написав багато книжок та статей.  

Я починав писати російською, бо у 80-ті роки українською мовою у загальному вжитку не користувалися. Не те, щоб її було заборонено, але у радянській Україні було не дуже прийнято видаватися українською мовою». 

Україна післячорнобильська очима пересічного українця

«Після того, як сталася Чорнобильська аварія 1986 року, правди ніхто не знав – все було засекречене. Люди вмирали і ніхто не признавав, що вони вмирали від Чорнобиля. Але потім, наприкінці 80-х, стало з’являтися більше правди. І я тоді подумав, а чому б це не записувати як історію України. І почав саме з Чорнобиля, з 1986 року, і до сих пір я цим займаюся». 

          Знайти гроші на видання своїх творів зараз нелегко. Але Михайло мріє, щоб його книгу  «Україна післячорнобильска очима пересічного українця» читали по всьому світі.

Першу частину сучасної історії України післячорнобильської, у 500 сторінок, Михайло видав у 2012 році за свої власні кошти, але це всього 75 примірників, за які прийшлося викласти 7000 грн. З сучасною пенсією українця дозволити собі видання практично неможливо, тому єдиним залишається вихід книги в інтернеті. Статті та оповідання вінницького письменника розійшлися усім світом – Іспанія, Німеччина, Греція, Албанія. Навіть у Південній Африці, деякі розділи історії опубліковано як окремі статті в інтернет-виданнях.

«2012 рік був роком розгулу «Яника» (президент України Віктор Янукович, якого  усунули  з посади у результаті Євромайдану 2014 року, - ред.). Коли редактор видавництва прочитала книгу, вона відповіла, якщо Партія регіонів (правляча партія під керівництвом президента Януковича, - ред.) дізнається про цю книжку, Вас вб'ють, а нас розгонять. (Сміється). Але я тоді писав те, що могло не сподобатися владі, і нині пишу, і нічого не боюся.  

Зараз я б уже видав 10 книг. Просто в мене грошей нема. Я звертався і до фондів, і до політиків, і до бізнесменів. Бізнесмен каже, а що я буду з цього мати? Я кажу, що мабуть нічого, бо це благодійність. Політик каже – добре я дам гроші, а за мене пів-Вінниці проголосує? Тож в них усіх свої шкурні інтереси».  

Правда і кривда. Історія народна та офіційна.

«Я пенсіонер. Зимою чим можна займатися – або телевізор дивитися, або книжку почитати. Але я знайомлюся з новинами в інтернеті, бо телевізор - це страшна штука.  Коли дивлюся телевізор, там мені розповідають та нав’язують інформацію. Коли я його вмикаю - думаю, ну і брехло! Я пишу постійно, кожного дня. Все роблю я сам, мені ніхто не допомагає. 

Інформацію шукаю скрізь – в інтернеті, спілкуюся з людьми, кілька хлопців сусідів воюють – приходять у відпустку з фронту. Але я намагаюся перевіряти та аналізувати інформацію. Я пишу для нащадків. Може бути й таке, що я напишу щось і від себе, як я це бачу, як я думаю. Може, воно через кілька років не співпадатиме з нинішньою точкою зору. Але воно вже там залишилося. 

  Михайло каже, що розрізняти правду і кривду він за своє життя навчився – трансформація його поглядів відбувалася зі змінами у суспільстві та приходила з власним досвідом.  

«За радянських часів була однопартійна система – вдовблювали в голову одне й те ж. Між іншим у 1976 році  я і сам був дуже ідейним, був секретарем комітету комсомолу. А потім я став зовсім іншими очима дивитися на радянську владу. Я зсередини подивився на те, що таке комсомол, яка це брехлива організація.  

Михайло Григорук вже написав понад 1300 сторінок у 8-х частинах. Фото: Особистий архів письменника

-Ви не один пишете історію, вона написана іншими істориками, і вона буде відрізнятися. Чи нинішня «офіційна історія» буде написана правдиво?  

- Справа в тому, що кожен політик приходить і намагається історію змінити під себе. І я дуже боюся, що вже за кілька років все те, що відбувається зараз, дуже сильно викривлятимуть. Бо те, що ми зараз бачимо по телевізору, буде так відретушоване, що люди, які зараз переживають цю історію, за 10 років її не впізнають. А я хочу донести так, як воно є, без прикрас.  

Багатьом людям взагалі нецікаво читати історію. Над офіційними підручниками з  історії  працюють інститути, і там діє дуже страшна цензура. Академічна історія взагалі не цікава, вона розрахована лише на спеціалістів. А я хочу написати історію так, щоб було цікаво прочитати всім. Щоб вони прочитали і спитали – а коли буде наступна книга? 

-Чи не боїтеся, що ваш літопис загубиться?

- Так, я боюся, що все написане загубиться. Якщо його зараз не видати, щоб люди читали, історія загубиться. А те, що вона  відрізнятиметься від офіційної, таке може бути. Якщо ця влада залишиться ще на 10 років, вони цю історію перепишуть, розмажуть та розфарбують  так, що вона буде дуже відрізнятися від моєї.  

Україна сучасна – 25 років незалежності та залежність від політики

-   В Україні ті правителі, що приходять на зміну іншим, щораз гірші, ніж їх попередники. Порошенко набагато гірше Януковича, Янукович – Ющенка, а Юшенко гірше Кучми. А наступний, я взагалі не знаю, хто буде. 25 років тому у 1991 році, коли ми стали незалежними, Україна була найбагатша з усіх республік. Прибалтика, Фінляндія, Польща відставали від нас по багатьом показникам. Але за 25 років вони усі пішли далеко вперед, а ми стали такими, як Польща була після Другої світової війни. За 25 років замість розвитку ми відступили на 50 років назад, через те, що політична субстанція стає все гірше. Ми відстали від Прибалтів, Росії, Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Грузії, навіть від Молдови, хоч там ростуть  лише тютюн та виноград. І все завдячуючи нашим можновладцям, які вміють лише красти. Ми заробляємо, але вони крадуть все більше і частіше, і тому ми зупинились у своєму розвитку, без траншів МВФ навіть не можемо виплатити пенсію. Хіба це держава? 

- Хто і коли може перегорнути  сторінку історії України?  Чи стане війна з Росією тією віхою, після чого почнеться історія нової успішної України?

- Кінця війни не буде, поки існуватиме ця влада, або не відбудеться третій Майдан. Вони не  закінчуватимуть війну – бо їм війна вигідна. Коли владу питають: «Чому ви не робите покращення в країні, не робите реформи?», відповідають: «Тому, що йде війна». Коли питають: «А чому ви не оголошуєте війну?», відповідають: «Тому що це не війна, це АТО» (антитерористична операція, - ред.). Як їм вигідно, так вони і роблять. Тому і маємо зараз ситуацію, коли і війна - не війна, і АТО - не АТО. Але якщо буде третій Майдан, зметуть цю владу, може і буде щось інше, але я сумніваюсь. 

Я дуже боюся, якщо будуть при владі такі ж політики як зараз, то цього не станеться ніколи. Ви ж подивіться, коли почалася війна, Путін завів свій спецназ, їх можна було викинути звідси за 2 тижні, але наш Президент сказав, що він «президент миру». Бо коли ворог відступав, була дана команда нашим військам - не наступати. Коли ворог наступав, Порошенко не дозволяв нашим бійцям використовувати артилерією. З таким Президентом ми війну не виграємо. Може в нас така карма, що у владу лізуть лише злодії. Всі, хто приходили до влади до цього часу, мають комуністичне минуле. З владою вони отримали свободу, стали царями чи гетьманами, і вони вирішили – нащо ми будемо працювати на розвиток країни, і почали просто її розкрадати. Не може бути Президентом людина, яка думає лише про свій прибуток. Це нас погубило – бо не українці їх обирали, а «великі гроші великого бізнесу». 

- Ви вважаєте, що після Євромайдану не почалася «Європейська історія України»?

- Ні. Я й не знаю, коли вона почнеться. Ми віддаляємося від Європи, а не наближаємося  до неї. Наприклад, безвізовий режим – ми за крок від нього. Для його отримання потрібно  лише змусити українських депутатів «забити корупційні віконця» - прийняти закон про електронне декларування доходів. Але їм безвізовий режим - до лампочки. У них з візами все добре, вони мають дипломатичні паспорти. Депутати в парламент пройшли за великі гроші для того, щоб зробити ще більші гроші. Це їхня єдина мета. Вони не ухвалять жодних законів, щоб зупинити злодійкуватих, знахабнілих чиновників, суддів, прокурорів, силовиків і т.п. І на нещасну Україну і її громадян їм, депутатам, плювати. 

- Чому це все відбувається з Україною на вашу думку, що ж не так з нашою нацією, що ми не можемо зрушити з місця і вирішити наші негаразди?  

- Навпаки - українці розумні люди, хороші, працьовиті. Ви ж подивіться, скільки українців живе та працює в усьому світі – приблизно 5 мільйонів. Кожен з них, це особистість. Красиві, грамотні люди, на фоні інших народів вони виділяються своєю працьовитістю.  Але коли вони збираються в народ, чомусь виходить, що ведуть їх уперед лише барани. І вся історія це підтверджує. То гетьман перекинеться до турків, то перший секретар ЦК перестає розмовляти рідною мовою, то зрештою , Президент  один гірший за іншого. В мене час від часу думка з’являється, а чи не краще для нас стати 51-м штатом США, чи кантоном у Швейцарії, чи землею у Німеччині?..   

- Яку правду ви хочете донести до українців за кордоном? Чому саме до них ви хочете достукатися?

- Я хочу, щоб мене читали багато людей і не просто в Україні, але й українці в усьому світі. Я хочу щоб вони знали, що насправді робиться зараз в Україні. Українці за кордоном – це велика сила. Останні події це показали, коли українці в усьому світі виступили на захист Надії Савченко. А коли вони будуть знати правду не лише з офіційних джерел, які в більшості брехливі, а й з моєї Історії, вони стануть більш обізнаними, а значить більш озброєними. Моєю зброєю є слово, і це слово я хочу донести до україномовних читачів. 

ЧИТАТИ "Україна післячорнобильська очима пересічного українця"

Section: