Паралімпійці: "Головне - виграти боротьбу за самого себе"

Три історіїї бійців, які повернулися з війни на Донбасі, про те, як важкі травми розділили життя на «до» і «після», про те, як сила характеру допомогає боротися за нові перемоги у житті та спорті. 
 
          Залізні воля і міцний характер паралімпійців захоплюють та надихають! Українська збірна показала дивовижний результат на Паралімпійських Іграх у Ріо-де-Жанейро, здобувши 117 медалів, з них 41 золотих, і тим самим піднявши Україну на третю сходинку у світовому заліку після Британії та Китаю. Ці люди не здалися попри всі негаразди, що їм піднесла доля. Так само не здаються і українські бійці, які попри важкі травми і відсутність кінцівок почали займатися спортом. 
 
Сергій Калитюк. Настільний теніс
 
23-титрирічний Сергій Калитюк кожного дня їздить на тренування з настільного тенісу, незважаючи на те, що вже два роки прикутий до інвалідного візка. У червні 2014-го після боїв під Красним Лиманом у Сергія віднялися ноги. Він “схопив” п'ять куль бойовиків, коли рятував товаришів. Після поранення Сергій потрапив на лікування до Львова, хоча сам до цього проживав у Дніпрі. І якось у шпиталь до бійців завітали паралімпійці.    
 
Сергій Калитюк доводить собі та іншим кожен день, що фізичні перешкоди не є перешкодами у житті та спорті. 
 
“Хтось із них мені сказав - жити можна, жити потрібно, я живу і ти будеш! Спорт в цьому допомагає. Треба рухатися. Рух - це життя! Меня ці слова дуже допомогли. Паралімпійці показали, на своєму прикладі, що життя триває, вони повноцінно живуть і ми будемо”. 
 
Сергія у Львові познайомили з Віктором Дідухом - чемпіоном світу та європи з настільного тенісу. Паралімпієць взяв десантника під свою опіку. Графік занять інтенсивний -  три тренування в день по дві години. Сергій зізнається, що спочатку було нелегко: “Ще не звик тоді до візка, було важко все - рухатися, пересідати, долати сходинки. Через тренування я натер на спині пролежні. Але організм звикає до всього, чим далі, тим ставало легше рухатся і грати”. 
 
Сергій Калитюк на тренуваннях з настольного тенісу у Львові
 
 
Щоб демонструвати результат, потрібно тренуватися мінімум тричі на тиждень, два рази на день. Втім, прагнення, здібностей і характеру Сергієві вистачає, каже його наставник Віктор  Дідух, паралімпійський чемпіон світу та Європи з настільного тенісу: “Сергій має сильний характер, хоче працювати! Того достатньо, щоб добиватись  високих результатів” . 
 
Травма на війні розділила життя Сергія на до та після. Втім, спорт і нові друзі надали йому нового сенсу. “Якби зі шпиталю я не почав займатися тенісом, можливо, я зараз сидів би вдома, дивився у вікно, в телевізор, в комп’ютер і загнивав би потроху. А так я рухаюся до нової мети, і це мені допомагає. Я не падаю духом, у мене є друзі, у мене є улюблена справа, є кохана дівчина. Одним словом, рух, спорт - це життя. Коли ти граєш за столом, ти забуваєш про всі проблеми. Коли граєш на змаганнях, не думаєш про те, що ти якийсь інший”.  
 
Сильний характер та мета - стати чемпіоном та прославити Україну у світі - допомагає Сергію рухатися і досягати результатів у спорті. 
 
 
Щоб Сергієві було легше добиратися на тренування, паралімпійці допомогли Сергієві придбати машину, подарували спеціальний візок. Плани у Сергія - прославити Україну, взяти якомога більше нагород: “Мета - стати чемпіоном! Спочатку України, а потім  Європи і світу! Хочу досягти мети і показати, що Україна в усьому на перших місцях”.
 
Сергій Ільніцький. Плавання 
 
Десантики - вони всі з характером. Не довго вбивався боєць 79-ї бригади Сергій  Ільніцький, коли йому ампутували ногу, яку сильно пошкодило внаслідок обстрілу градами у липні 2014-го під Зеленопіллям.   
 
Хлопець згадує про своє поранення: “Просипаюся після операції, дивлюся - там, де ноги, на кроваті лише один  бугорок. Другого немає! Спочатку не зрозумів. Заплющів очі, полежав, потім подняв ковдру – немає ноги... Ніфіга собі, думаю!! Перша думка була - що я скажу мамі? Така розгубленіть була”. 
 
Сергій Ільницький за рік досягнув до звання кандидату в майстри спорту в брасі.
 
Сергій місяць не вставав з кроваті. Через силу почав вчитися ходити заново, присідати на одній нозі, їздити на машині. А потім у шпиталі десантник зустрів Валерія Сушкевича, президента паралімпійського комітету України, який від народження прикутий до візка. Той закликав поранених бійців не падати духом і запрошував в паралімпійський спорт, наводячи власний приклад: “Якби я не став чемпіоном радянського союзу з плавання в паралімпійському спорті, я би ніколи не став депутатом, я би ніколи не вчився в аспірантурі. Я би не зміг мати сім’ю, трьох дітей, трьох онуків. Я нормальна людина, живу звичайним життям, маючи ураження спини, руки, абсолютно нерухомі ноги”. 
 
Зустріч з Валерієм Сушкевичем стала вирішальною для Сергія. Тепер він тренується в басейні в Миколаєві під наглядом наставника збірної України з паралімпійського плавання Миколи Ільїна. “Хлопець дуже здібний. Фізично міцний і має характер, який гідний великого спортсмена. Протягом року він зробив дуже багато. Дійшов до кандидата в майстри спорту в брасі в збірній команді”.
 
 
Микола Семенович виховав багатьох чемпіонів серед інвалідів. У травні 2016-го українські плавці посіли переше місце на Чемпіонаті Європи. І роль спорту в їхньому житті важко переоцінити. “Коли хлопці приходять в басейн, тут вже не потрібен психолог. Людина швидко розуміє, що вона спортсмен в першу чергу, - зауважує Микола Ільїн. - На тлі тренувань в басейні буквально відбувається диво. Хлопців за півроку вже  не впізнати, і  фізично, і психологічно”.  
 
Сергій Ільницький під час тренувань з плавання у басейні в Миколаїві.
 
 
Сергій, який за цей встиг ще й одружитися, ставить собі за мету лише найвищі досягнення: “Хотілося б потрапити на наступні Паралімпійські Ігри в Токіо! Але все від мене залежить. Якщо докладати зусиль – все реально”. 
 
Дмитро Новгородський. Пауерліфтінг
 
Не менш амбітні плани й у Дмитра Новгородського та його тренера. У вересні 2014-го мобілізований боєць 93-ї бригади підірвався на розтяжці, втратив ногу. Втім, не опустив руки, не здався, й у 32 роки почав реалізовувати себе заново. Дмитро вчиться на програміста і вже рік займається пауерліфтінгом в Дніпрі. На чемпіонаті України серед з інвалідів він показав четвертий результ. 
 
Дмитро Новгородський вже після року тренувань показав четвертий результат в Україні з пауерліфтингу.
 
 
“Наразі рано казати про розряд. Поступово набираю досвід. Хотілося б потрапити в збірну.  Тож мета є – ми до неї йдемо”, - каже Дмитро.  
 
“Перша мета - показувати гідний результат. Друга - це потрапити в збірну і виїжджати на серйозні міжнародні старти - чемпіонати Європи та  світу, - каже тренер Дмитра Ірина Волошина. - А потрапити на Паралімпійські ігри - це заповітна мрія кожного, хто займається спортом”. 
 
Мета Дмитра - змагатися у Паралімпійських іграх, що проходитимуть в Токіо у 2020 році.
 
 
Окрім самореалізації, паралімпійський спорт надає можливість подорожувати, бачити світ і заробляти. Адже спорсмени у збірній мають забезпечення від дрежави, зарплатню і призові за нагороди. “За кожну медаль на чемпіонаті світу або Європи платять винагороду. Плюс заробітна платня у збірній. Я вважаю, це хороша можливість заробити для інваліда,” - каже демобілізований боєць Сергій  Ільніцький. 
 
Але головне для бійців, що займатимуться будь-якм спортом - виграти  боротьбу за самого себе, запевняє президент паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич.  “Більшість спортсменів паралімпійців завершують навчання в ВУЗах, мають сім’ї, працюють. І при всіх негараздах вони вміють боротись за своє життя, вміють досягати мети. Фізкультура, спорт – дає основу для цієї життєвої реалізації”.  
 
PS. Українські  спортсмени паралімпійці є одними з лідерів у світі. 2015 року вони здобули 620 медалей на чемпіонатах світу, Європи, кубках світу та багатьох інших міжнародних турнірах. З них 325 медалей - в паралімпійських видах спорту. 
 
          Підготувала журналіст Ольга Пригорова, Київ
 
Скриншоти надано автором. Головне фото: Тарас Атаманів
 
 
 
Section: