Марчел Тіно Йоханссон: прихована війна на сході України

Данський фотограф Марчел Тіно Йоханссон побував на лінії фронту поблизу містечка Щастя у Луганській області і розповів своє бачення військових подій на сході країни.

          Подорожі в зону конфлікту  стали для Марчела вже звичайною справою. Вперше фотограф приїхав в Україну навесні 2015-го після того, як по данському телебаченню почув про суперечливий конфлікт фактично у центрі Європи.  Щоб побачити все на власні очі,  Марчел  вирушив до України. Там познайомився з волонтерами із Запоріжжя, і у квітні вони разом відвідали міста в Донецькій та Луганській областях, що постраждалі від потужних обстрілів та боїв. Також фотограф побував у тренувальному таборі ДУК "Правий сектор".  Ситуація в Україні не залишила байдужим, і  з того часу він познайомився з багатьма  бійцями і волонтерами і почав допомагати  мешканцям.  

Вчергове Марчел приїхав в Україну у жовтні 2015-го.  Цього разу він рушив до Харкова, де мав зустрітися з активістами цивільної організації "Східний корпус". Бійці однойменної роти  разом з полком «Азов» діяли в  секторі М і захищали Маріуполь. А у лютому 2015-го брали участь у Широкінскій операції, яка дозволила відтіснити ворога від стратегічного портового міста.      

Зустріч з Ігорем і "Східним корпусом"

"Я приїхав до Харкова у шостій ранку на потязі з Запоріжжя, де зі знайомими волонтерами ми побували у дитячому будинку у Карловці на Донеччині та у мобільному госпіталі, який було засновано волонтерами.

На центральній станції Харкова мене зустрів Ігор. Коли я його побачив, я був здивований, він взагалі схожий на норвежця або хлопця з Західної Європи, вільно володіє англійською мовою. В минулому він працював у банківський сфері, але коли почалася війна, пішов добровольцем в батальйон «Донбас», а навесні 2015-го  приєднався до роти «Східний корпус». Фактично Ігор, як і багато добровольців, воював неофіційно, адже  бюрократичні перепони не дозоляють отримати офіційний статус учасника бойових дій. В Україні і понині є  багато бійців, які захищають країну як добровольці, але їм не надають офіційного статусу.

Коли у Східній Україні почалася війна, харків'янин Ігор ступив до добровольчого батальону захищати країну на Донбасі. Фото: Марчел Тіно Йоханссон  

Ігор каже, поки добровольчі батальйони відведені від передової лінії фронту, бійці поринули  у  громадську діяльність.  Вони займаються спортивним, військовим, патріотичним і ідеологічним вихованням молоді.  Розвивають патріотичні ідеї серед школярів і студентів. Багато молодих людей приєднується до організації «Східний корпус" у Харкові. Вони волонтерять, підтримують "Азов", допомагають солдатам на фронті. Також надають допомогу  біженцям, які були вимушені залишити постраждалі від війни міста”. 

Ігор та інщі волонтери у штабі добровольчого батальону Азов у Харкові готуються до Маршу патріотичних сил. Фото: Марчел Тіно Йоханссон

Футбольні хулігани, які об'єдналися, щоб захищати Україну

"Багато добровольців, яких я зустрічав в Харкові, звичайні фанати, ми називаємо їх "футбольні хулігани", накшталт футбольним фанам клубів  Копенгагену та Орхусу, між якими могли виникнути бійки після футбольних матчів. В Україні була така ж сама історія - ці хулігани часто билися".

          Об’єднання футбольних  фанати відбулося на початку Євромайдану. І це стало безпрецедентним  кроком у світовій історії.  Українські ультрас забули про ворожнечу, щоб продемонструвати суспільству, що навіть найпринциповіші  вороги можуть примиритися заради спільної мети – єдиної України.  Саме фанати змогли захистити від провокацій сепаратистів такі східні міста як Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одесу. Перемир’я між фанатами триває і досі. Такого тривалого перемир’я в навколофутбольному русі ще ніколи не було.

"Я думаю, що це дійсно чудово, тому що це важко собі уявити, як можуть "вороги" об'єднатися між собою. Вони, можливо, не стали справжніми друзями, але найголовніше це те, що вони борються на одній стороні - за Україну. Я навіть не можу собі уявити, що коли припиниться війна, вони знову повернуться до старого і стануть звичайними футбольними хуліганами.

Адже зараз це звичайні люди, більшість з них є учнями, студентами, вони живуть нормальним життям, ходять до школи, на роботу, і збираються на футбол. Вони тренуються дуже багато фізичного, багато хлопців мають спортивні досягнення, вони зовсім не п'ють алкоголю, не палять. В них є багато спортивних проектів, які вони розвивають, дуже популярні бокс та єдиноборства. Я також чув, що є багато жінок, які теж тренуються".

Молоді патріоти багато уваги приділяють фізичній підготовці, особливо боксу. Фото: Марчел Тіно Йоханссон

Козацький дух та бездоганна організація «Східного корпусу»

Недарма на основному логотипі "Східного корпусу" зображений козак, як символ вільного українця-воїна, основні кольори стягу - червоний та чорний. Надпис на стягу говорить сам за себе - "Рабів до раю не пускають". 

 
"Хлопці - дуже хороші бійці, які беруть приклад з козаків Запорізької Січі. Їхній стиль дуже тісно переплітається з історією вікінгів, які виходять з Данії та Швеції. Зараз хлопці відновлюють традиції, які змішані зі старими козацькими традиціями. Вони часто використовують стародавні символи, на емблемах або у татуюваннях. Ці символи мають  в першу чергу націоналістичне, а також духовне значення. Крім того, у бійців чимало націоналістичних гасел, і це важливо, я вважаю, як для спільного духу війни, так і для побратимського поєднання.

Мене вразило, що хлопці дуже добре організовані, вміло планують великі заходи. Це навіть відчувається по тому як вони марширують під час акцій - вони роблять все точно і злагоджено.. Відчувається їхній досвід футбольних фанатів. Тільки тепер це справжні воїни, загартовані в боях.

14 жовтня в Україні святкується День захисника, і у Харкові мені пощастило стати учасником патріотичного маршу з нагоди цього свята. До цього місцева влада і мешканці не дуже прихильно ставилися до подібних маршів з факелами. Але цього разу подія був вперше офіційно погоджена з владою. Я був дуже вражений самим дійством і його організацією. 

Марш патріотів у Харкові. Фото: Марчел Тіно Йоханссон

У марші взяли участь не лише бійці добровольчих батальйонів та патріотично налаштовані  активісти, але й багато цивільних мешканців міста. Незважаючи на те, що люди були дуже знервовані, оскільки боялися провокацій, на вулиці міста вийшло близько 7 – 9 тисяч осіб. Процесія з факелами, стягами та банерами пройшла центральними вулицями  міста. Це було дивовижно, як люди підтримували їх.”

Площа Свободи у Харкові. Марш патріотичних сил України. Фото: Марчел Тіно Йоханссон

Щастя на кордоні з сепаратистами

          Вже 15 жовтня Марчел вирушив разом з харківською 92 окремою механізованою бригадою на лінію фронту в Луганській області в місто Щастя, яке нещодавно було під обстрілами сепаратистів. Місто розташоване на березі річки Сіверський Донець, яка насправді є умовним кордоном між українською територією та територією, контрольованою сепаратистськими формуваннями так званої Луганської народної республіки. Між двома берегами працює тільки єдиний міст в районі, який з'єднує українську та окуповану території. Інші мости зруйновані під час численних боїв.

"Ігор показав мені, якою є ситуація насправді. На той час коли ми були там, було затишшя, жодної стрілянини не було чутно. Українські бійці та сепаратисти в стані очікування, сидять та пильно дивляться один на одного, українські солдати готові до того, що провокації можуть статися в будь-яку мить. Якщо починають лунати постріли з того боку,  українці відкривають вогонь у відповідь.  Тож обидві сторони тримають одна одну у напрузі.

Це дуже складна ситуація для українських бійців, тому що вони не знають, кому можна довіряти -  чи то терористи, чи свої. Вони мають бути завжди напоготові і пильнувати – бо з підконтрольної сепаратистам території перетинаючи блокпости можуть завжди потрапити під прикриттям звичайних українців проросійськи налаштовані терористи або російські солдати.

Марчел поблизу Щастя у Луганській області. Фото: Архів Марчел Т. Йоханссон 

Українські бійці кажуть, що серед тих хто воює по той бік, є не лише росіяни, а й українці, так звані сепаратисти, які мріють повернути назад старий режим часів СРСР. В першу чергу він асоціюється з Росією, тому вони і чіпляються за цю країну. Це пережитки минулого.

В Щасті ми відвідали Луганську ТЕС, яка виробляє електричну енергію і постачає її до значної частини міст в регіоні. Цю станцію хотіли взяти під свій контроль російські «спецназівці» та  сепаратисти, прихильники Росії.  92-га бригада вела запеклі бої за ТЕС, тому що станція є  стратегічним об’єктом для обох сторін. І зрештою відвоювала станцію. Якщо б сепаратистам вдалося її захопити, місцеві мешканці, ймовірно, за електроенергію платили би в 10 разів більше.

Бійці збройних сил України розповідають, що на початку боїв командування 92 бригади телефонувало до штаб-квартири ОБСЄ в Україні, щоб приїхали спостерігачі та зафіксували факт того, що Луганську ТЕС захоплюють російські спецформування, але вони відмовилися. Європейські спостерігачі просто закрили очі на те, що відбувалося тоді на Сході України. Коли я був на передовій, я не бачив жодного представника ОБСЄ. Вони так близько не підходять до лінії фронту”.

Свято в Лобачеве – між двома вогнями

          Солдати з 92 бригади отримали спеціальне завдання від командування –  вирушити до села Лобачеве (неподалік від Щастя), де в той день було святкування дня народження міста. Містечко знаходиться у 300 – 400 метрів від окупованої території, блокпости сепаратистських формувань можна побачити по інший бік річки, яка знаходиться у Лобачеве.

Лобачеве: з окупованої території українці перепливають річку, щоб потрапити на День народження міста на підконтрольній Україні території. Фото: Марчел Тіно Йоханссон

"У селі виник конфлікт між міліціянтами та мешканцями села. Хтось з місцевих зателефонував про допомогу в український штаб, щоб розв’язати ситуацію. Як я зрозумів, міліціянти геть корумповані, вони прийшли щоб зробити неприємності в селі.

Я розумів, що перебування там українських військових було небезпечним, тому що село розривається між сепаратистами і українськими патріотами. Село немаленьке – проживають там 2-3 тисяч чоловік. Мешканці з окупованої територій прийшли на свято до села. Українські солдати патрулювали в селі 6 годин, і ми повинні були пильнувати, що сепаратисти роблять.

Українські солдати спостерігають, щоб свято у Лобачеве пройшло мирно. Фото: Марчел Тіно Йоханссон 

Ті, хто живе на іншому боці річки, приїжджають до української території в магазин, щоб купити їжу, тому що це набагато дешевше, ніж на окупованої території, де ціни у  3-4 рази вище. І щоранку діти ходять в школу з окупованої території на українську і назад. Ніхто не знає, хто є ворогом, хто ні. Тут дуже пильно і з підозрою дивляться на кожного, люди не довіряють один одному. Деякі мешканці дивилися на нас і бійців з німим питанням в очах -  що ми тут робимо. По настроям було видно, що лише 10% вітали нашу присутність в селі, 90% були не особливо раді нас бачити".

В Данії повинні знати що дійсно відбувається в Україні

"Коли я побував в Лобачеве, українські бійці мені сказали, що це був перший випадок, коли іноземний фотожурналіст був так близько до лінії фронту.

Я сказав, що я приїхав побачити все власними очима, тому що ми мало чого чуємо про війну в Україні в новинах. Данці дійсно не знають нічого про те, що відбувається там. Або ми просто бачимо європейських журналістів в Києві, далеко від подій на сході країни. Про все, що відбувається на сході України – в наших ЗМІ замовчується. Але якби війна йшла в іншій частині Європейського Союзу, ми чули би про це щодня в новинах. Багато українців розчаровані в Європі, і я розумію чому.

Європа мовчить тому, що це питання великих грошей та газових угод між Росією та ЄС. Вони бояться, що Росія припинить постачання газу до частини Європи. Таким чином, вони роблять те, що вони роблять.

Я говорив з українськими військовими, вони кажуть, в зоні конфлікту продовжують гинути бійці від обстрілів сепаратистів. І це при тому, що наразі встановлено перемир’я. Крім того, вони вважають, що активні бойові дії можуть бути поновлені, як тільки но Росія розбереться в Сирії. Тому що багато сепаратистів та російських солдатів зараз поїхали найманцями до Східної Азії. Але вони повернуться і продовжать роздирати Україну. Кордони України з Росією не повернуті, тому кінця війни не видно. Є серед бійців й інша думка, що та влада, яка зараз в Україні настільки корумпована, що бореться проти свого народу, в якомусь сенсі, уряд працює  на користь Путіна.

Марчел залишив свої привітання на українському прапорі та висловив свою підтримку Україні. Фото: Архів Марчел Т. Йоханссон

Україна європейська держава, і як європейці ми зобов'язані допомогти іншим європейським країнам, які знаходяться біді! І якщо фотографії з моїх  подорожей та особисті історії про те що відбувається в Україні, може побачити та  прочитати 1 або 1000 данців, я буду і далі це робити! Те як ЄС реагує на ситуацію в Україні ганебно та приголомшливо, і як європеєць я дуже збентежений...

PS. У листопаді Марчел був прооперований в Данії. Він переніс складну операцію на хребті – йому видалили пухлину. Аналізи приказали добрий результат, але Марчел мав знову вчитися ходити – лікарі кажуть що реабілітація може зайняти від шести місяців до двох років. Але незважаючи на іспити життя, Марчел має мету якомога швидше стати на ноги, щоб знову повернутися до України.  

Section: