Авіамоделіст Валерій Бєліков: «Ми самі собі конструктори, самі собі пілоти»

В травні Українська збірна авіамоделістів у змаганні кордових моделей здобула золото на чемпіонаті світу в Автралії - вперше в історії України. Українські спортсмени мають багато досягнень і цілу історію авіамоделювання.

          Валерій Бєліков родом з Алчевська Луганської області, жив там до недавнього часу з сім'єю. Два роки тому, 22 червня 2014 року, разом з дружиною він відправився на змагання до Литви, в той же день, згадує Валерій, в місто увійшли сепаратистські війська. Їдучи з України, вони навіть не підозрювали, що не зможуть повернутися додому.

Зараз Валерій живе в Харкові, там тренується, збирає нові моделі літаків і готується до нових змагань.

          Пілоти - так називають професійних моделістів - попри те, що вони пілотують свої моделі з землі, спортсменам потрібні знання не тільки у фізиці, аеродинаміці та інших суміжних науках. Сконструювати та зібрати мініатюрну модель, а потім підняти й управляти літаком зможе далеко не кожен - щоб досягнути висот у цьому виді спорту, доводиться тренуватися десятки років.

У авіамодельному спорті є різні категорії моделей - F1 вільнолітаючі моделі планерів, F2 - кордові моделі літаків, F3 - радіокеровані моделі, F4 - моделі-копії літаків, F5 - радіокеровані моделі з електроприводом. Валерій керує кордові моделі літаків класу F2А - це класичний вид спорту, один з найстаріших і найскладніших. Змагання з авіамодельного спорту на міжнародному рівні організовує Міжнародна федерація повітроплавання (FAI).

Кордова модель важить від 420 до 506 грамів. Система управління складається з декількох лісок, завдяки їм моделлю можна управляти. Найважливішу роль відіграє майстерність пілота, саме він направляє модель на потрібні повітряні потоки, розвиваючи їй швидкість і тривалість польоту.

Радянська школа авіамоделювання і криза української школи

          Авіамодельний спорт був особливо популярним за радянських часів - всі охочі могли долучитися до авіамоделювання. Складалося враження, що це було загальне радянське хобі. В СРСР були безкоштовні гуртки авіамоделізму, про нього писали в журналах «Моделіст Конструктор» і «Крила батьківщини», в яких можна було знайти навіть креслення моделей.

- Авіамоделювання було не просто хобі, а загальнодержавна ідея і політика - країні були потрібні інженери, які здатні будувати найшвидші літаки в світі, невловиміші підводні човни,​​ найпотужніші танки. У військовий машини була така потреба. Це прищеплювати з дитинства. Оскільки державні служби і міністерства постійно влаштовували між собою змагання - моделісти завжди привозили медалі найвищого рівня не тільки командного, а й особисті. Вони отримували трикімнатні квартири, «Волги» (авто представницького класу в СРСР), персональні пенсії - моделісти жили на забезпеченні держави під керівництвом військових. Окремим пунктом в державній програмі було будівництво майданчиків для всіх технічних видів спорту і кордодроми - для розвитку початкової технічного творчості у молоді. У кожному місті був Палац піонерів - автомодельний, судномодельний та авіамодельний гуртки, - розповідає авіамоделіст Валерій Бєліков.

Пострадянській Україні було вже не до авіамоделізму, інтерес до нього згас. Колись найсильніша і найстаріша школа в Києві і Харкові, зараз вона існує лише на ентузіазмі справжніх прихильників авіамоделювання.

- У Харкові є два гуртки. Один з них - при авіаційному заводі «Горизонт» - в жахливому аварійному стані - зроблений ремонт, але не зроблені дах і відведення води з нього. Вся вода з даху стікає в авіамодельний гурток. Там все наскрізь відволожилося, моделі всього-на-всього пропадають. Що робиться, щоб виправити ситуацію? Довести приміщення до аварійного стану і забрати за 3 копійки? А діти? А кому діти потрібні! - констатує спортсмен.

Зараз у складі збірної України з авіамодельного спорту 2 чоловіка - капітан збірної, харків'янин, Олександр Осовик і наш герой, луганчанин Валерій Бєліков, голова Луганської обласної федерації авіамодельного спорту, яка у зв'язку з війною була закрита. У збірній є одне вакантне місце.

- Федерація України з авімодельного спорту існує, проте фактично не працює - керівництво вже пенсійного віку, хоча вони дуже заслужені спортсмени. Однак федерація повинна полегшувати життя спортсменів, допомагати організаційно з участю у змаганнях, але все - від віз до покупок квитків, ми робимо самі.

Поїздки на змагання дуже витратні. Однак головне навіть не те, що гроші в більшості своїй повертаються у вигляді призових і добових від федерації. Головне - враження на все життя. Ми спілкуємося з нашими однодумцями, спортсменами, цікавими людьми з усього світу, плюс продаємо продукцію власного виробництва - приємно, що нашу, українську продукцію для авіамоделювання купують в усьому світі.

Капітан української збірної та ветеран авіамодельного спорту Олександр Осовик та його партнер, заслужений пілот Валерій Бєліков під час тренувань у Харкові. Фото: Iгор Бублій  

Авіамоделювання: пристрасть з 11 років

          До перших успіхів та перемог в авіамодельному спорті треба було пройти не тільки навчання у авіамодельному гуртку та багато тренувань, але й життєву школу. Валерій народився і ріс у Комунарську (сучасна назва міста - Алчевськ), який славився в Радянському союзі потужним Металургійним комбінатом. Там він прожив до 10 років, а після того, як батьки розлучилися, він переїхав з мамою в маленьке селище Старобільськ. «З цивілізації ми переїхали в кінець 19 століття - каналізації в будинку не було, воду потрібно було качати з колодязя - з благ цивілізації була тільки радіоточка і програвач пластинок,» - згадує Валерій.

- Одного дня (задумався), це був кінець жовтня 1983 року, мені було тоді 11-ть, у другій половині дня я вийшов по хліб. Хліб у нас випікали вранці та в обід. Я пам'ятаю, як почув механічне дзижчання - мені стало цікаво. Хлібний магазин був по сусідству зі стадіоном - в той момент хлопці разом з керівником вийшли пускати авіамоделі літаків – це були так звані «бойцовки», і вони навіть імітували атаки та бій. Коли я це побачив, у мене повністю все перевернулося - я прийшов додому розповів батькам. Виявилося, мій вітчим добре знав керівника гуртка і навіть сам пробував займатися авіамоделізмом.

Наступного дня я побіг в Будинок піонерів щоб записатися в авіамодельний гурток - мені сказали, що я в цьому році «пролетів» - запис був на початку навчального року, у вересні. Я звичайно засмутився, розповів вдома. Мій вітчим сказав: «Не хвилюйся, є бажання - будеш займатися». Керівник гуртка Сан Санич прийшов до нас в гості в суботу і запросив мене в неділю прийти до клубу. Пом'ятаю, я прийшов, одразу схопив в руки лобзик. Мені говорили: «Та ти подивися спочатку». Я сказав: «Ні, я вже хочу робити». Так все і почалося - 4 клас з осені до літніх канікул пройшов в гуртку авіамоделювання - ми будували тренувальну модель.

Ніяких серйозних креслень тоді не було - усі заготовки нам давав досвідчений керівник, ми розвивали навички роботи лобзиком, рубанком, дрилем, паяльником, наждачним папером, клеєм. У гурток я ходив до 9 класу включно. Так вийшло, що 10 клас мені довелося закінчувати на Сахаліні (в Росії) - там подібного гуртка не було.

Після закінчення старшої школи на Сахаліні, Валерій хотів вступити до Московського авіаційного інституту. Туди авіамоделістів приймали без іспитів. Однак за станом здоров'я майбутній пілот не зміг вчасно приїхати до Москви.

- Мені потрібно було лише приїхати, здати свою залікову книжку зі змагань і подати документи про повну загальну середню освіту. Багато моделістів тоді вступили до університету. Я пішов по шляху найменшого опору - залишився в Комунарському, пішов вчитися у Горно металургійний інститут - обрав відділення Електроприводу та електромеханіки. Працював 14 років з 1990 до 2004 в інформаційно-обчислювальному центрі на комбінаті - від учня-електромеханіка до інженера-електромеханіка. У мене вже на той час був свій бізнес. Тому у мене вийшла довга перерва - з 16 років до 33 років - 18 років я не займався авіамоделюванням.

- Що вас відвернуло так надовго від улюбленого хобі?

- Виживав. Кінець радянського союзу, кінець епохи - зовсім все по іншому, інші правила, інше життя, нам показали з американських фільмів, як можна красиво жити, з'явилися нові можливості, ми почали боротися за грошові знаки. Все це було дуже далеко від авіамоделювання.

До 33 років я здобув якусь перемогу, з'явилися більш вільні гроші, інтереси. Коли людина живе в комфорті, теплі, вільно переміщається по світу, у нього з'являються більш піднесені потреби - згадуються мрії дитинства.

Валерій Беліков готує літак до польоту. Фото: Ігор Бублій

До польоту готовий. Авіамоделісти під час тренування на кордодромі. Фото: Ігор Бублій

Повернення у великий спорт

          Попри те, що Валерій не збирав весь цей час нові авіамоделі, він все ж тяжів до улюбленого виду спорту - періодично відвідував кордодром в Алчевську - як глядач, так і покерувати моделями своїх знайомих авіалюбителів.

Однак повернутися в спорт вимагало великих зусиль. Спочатку тренувався на маленьких моделях класу Ф2-1 - літаках-прототипах часів другої світової війни, влаштовували тоталізатори.

- Я придбав 3 двигуни і необхідні компоненти, і разом з другом ми побудували 10 літаків - бо якщо повертатися у спорт, то треба багато тренуватися, а якщо тренуватися, треба літати - а польоти припускають не зовсім м'які посадки. Багато було розбито літаків.

Так вийшло, що я з аматора до професіонала пройшов досить короткий шлях. У 2005 році знову придбав техніку, у 2006 році я вже виходив на змагання - від обласних до етапів кубка світу, також чемпіонату України. Перший результат я отримав тільки на закритті фіналу кубка України восени - зайняв 4 місце в першості країни. Саме тоді відбувся мій професійний старт.

Не знаю, чи то випадково, чи то волею долі – один товариш попросив показати мою модель. Він запропонував спробувати нову камеру згоряння – і майже відразу в мене вийшов результат. Придбання техніки - це тільки початок, що не гарантує добрий результат. Якщо я приїду до нинішнього чемпіону світу (Пол Айснер, Британія) і скажу: «Пауль, продай мені свій літак». Я приїду додому і пущу його - я не отримаю його результату.

Збірна України з кордового авіамодельного спорту здобула перемогу на Чемпіонаті світу в Австралії у класі F2A. Фото: Фотоархів Валерія Бєлікова

Досягнення і перемоги у складі української збірної

          У 2007 році завдяки результату в 284 км на годину на чемпіонаті України Валерій був запрошений до збірної України з авіамодельного спорту. Раніше ніхто з Луганських спортсменів не досягав подібних результатів у цьому класі.

- В кінці липня 2007 року разом зі збірною України вперше в історії ми зайняли командне 3 місце на чемпіонаті Європи в Сербії. Мій дебют відразу став бронзовим для команди. Я отримав серйозний заряд - відразу з'явився стимул поновити парк моделей.

З 2007 року за нашою збірною стабільно закріпилося третє місце на чемпіонаті Європи. У 2014 році в Польщі на чемпіонаті світу - ми вперше в історії посіли третє командне місце.

У 2016 році в травні в Австралії на Чемпіонаті світу ми виступали неповним складом. Не всі спортсмени змогли взяти участь. З нами поїхав хлопець, чемпіон світу з юніорів, до речі сам він з окупованого Свердловська Луганської області. На змаганнях сталося диво і ми стали чемпіонами світу в командному заліку.

У десятикратних чемпіонів світу команди Британії захворів пілот, він не зміг брати участь в стартах. Пітеру Хальману близько 70 років, він дуже досвідчений пілот - один з кращих у світі.

Минуло 10 років. Я пам'ятаю, в Ландресі на чемпіонаті світу у Франції в 2008, коли збірна Англії фотографувалася, стоячи на тлі п'єдесталу, вони розгорнули прапор, я тоді подумав - от би цих хлопців привітати з найвищої сходинки п'єдесталу. Але на жаль в цьому році вони нам такої можливості не надали - вирішили взагалі не підійматися на п'єдестал.

Пілоти Валерій Бєліков та Олександр Осовик тримають кубок переможців Чемпіонату світу з кордового авіамодельного спорту, який команда здобула у травні цього року на змаганнях в Австралії. Фото: Iгор Бублій

Попередні переможці Чемпіонату світу з кордового авіамодельного спорту. Слідом за дев'ятиразовими чемпіонами світу, збірною Великої Британії, буде вигравірувана Україна. Фото: Iгор Бублій

«Авіамоделіст - людина, для якого не існує нерозв'язних проблем»

Нещодавно в Україні з'явився новий вид змагань - перегони на дронах - клас дуже популярний і динамічно розвивається в країні, і навіть, в якійсь мірі становить конкуренцію більш складному Кордовому класу авіамоделювання.

«Для дітей це дуже складно, суперництва немає, воно відбувається тільки з секундоміром - немає додаткового адреналіну», характеризує клас пілот.

- Пілот повинен не тільки тонко налаштувати літак - знати фізику, гальваніку, термодинаміку і металургію, але і те, як працюють повітряні потоки, яка сьогодні щільність повітря, тиск, скільки кисню в ньому. Ми самі собі конструктори, самі собі пілоти, самі собі налаштовуємо техніку, двигуни, робимо пропелери, будуємо літаки - двигун робиться на високоточних щвейцарських та японських верстатах. Є й двигуни українського, харківського виробництва - хлопці в період розпаду СРСР купили цех, обладнання, яке викидали на металолом, довели до ладу й займаються виробництвом мікродвигунів для авіамоделей різного класу. За якістю українські мотори не поступаються і навіть перевершують інших світових виробників.

За свою спортивну кар'єру Валерій зібрав десятки моделей - крім того, що потрібні знання і досвід, авіамоделювання заняття не з дешевих - зібрати модель в середньому коштує близько 1500 євро.

- «Погода нельотна» це про ваш вид спорту?

- Температура повітря та наявність вітру або туману - це ще далеко не показник «льотна погода чи ні». Може бути склад повітря таким, що при низькій температурі можна отримати більш інтенсивне горіння і більш високу швидкість, ніж при більш високій температурі й сонячній погоді. Є маса нюансів - саме тому було б нецікаво займатися авіамодельним спортом, якби не було стільки складових успіху. Потрібно розуміти, які потрібні налаштування до твого комплекту треба зробити в сформованих погодних умовах.

Цього року, завдяки американським розробникам в українських пілотів з'явилися нові сучасні прилади для заміру щільності повітря - вони теж є незамінними помічниками для досягнення найкращого результату. Завдяки цим параметрам можна краще планувати політ.

- Про вершини - якого результату Ви хочете досягти, яка ваша мета?

- Чемпіон світу, рекордсмен світу. (Сміється) Звичайно ж в особистому заліку. На сьогодні рекорд в моєму класі - 307 км на годину. Мій офіційний особистий рекорд - 299 км на годину.

- Назви даєте вашим моделям?

- Ні. (Сміється) ми не одушевляємо моделі. У будь-який момент з літаком можна розлучитися і щоб не було занадто сильної прихильності, назв не даємо.

Авіамоделіст Валерій Бєліков. Фото: Iгор Бублій 

- Яке маєте відчуття, коли модель літака падає?

- Не встигаєш зорієнтуватися, коли швидкість близька до 300 км на годину, можеш тільки побачити, як на асфальті створюється вм'ятина або воронка. Іноді можна поладити, іноді на моделі живого місця не залишається - не двигуна, ні корпусу - все в мотлох.

- Тобто це не найбільша втрата для авіамоделіста?

- Якщо пілот досить кваліфікований, навіть втрата основного комплекту не є трагедією. Коли комплект народився - це планер, двигун, труба і пропелер - все це живе своїм життям. Завдання - все це зв'язати воєдино, підібрати таким чином, щоб все разом зв'язалося в єдиний гармонійний комплекс. Він добре керуємий, передбачуваний і ти розумієш як з нього отримати максимальний результат. Якщо він у тебе раз вийшов, потім ти переїжджаєш в інше місце і не отримуєш такий же результат, буває не розумієш, чому - ось це страшно, це трагедія. А коли ти знаєш як модель змусити працювати на максимумі - ось це вища майстерність.

- Опишіть те почуття, коли ви піднімаєте літак в небо. Авіамоделісти - романтики?

- (Задумався). Коли не летить - не розумієш, що робити - почуття розгубленості. Всі поточні моменти з життя вимикаються і ти починаєш аналізувати, зосереджуєшся - потім знаходиш рішення - все вийшло. Коли летить - робиш крок, регулювання, він приносить результат - повне задоволення, що думки працюють в потрібному напрямку. Все добре. (Посміхається)

Авіамоделіст - людина, для якого не існує нерозв'язних проблем - як це зробити, як це відремонтувати, як зробити щоб працювало правильно. Це творчі люди з гнучким розумом, які можуть застосувати свої знання в будь-якій ситуації. Романтики, мабуть, більше у вільно летаючих класів - запускаєш модель, вона кружляє з жайворанками, а потім летить собі - найчастіше назавжди. А там де техніка - яка тут романтика? Все повинно працювати точно, чітко і надійно.

Section: